Наталія Могилевська: «Я вдома. Як усі, працюю заради перемоги!»

Наталія Могилевська – українська співачка, композиторка та продюсерка. Від початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну виконавиця залишилась у країні, постійно волонтерить та допомагає Збройним силам України. Під час інтерв’ю Наталія Могилевська розповіла історію успіху своїх вистав "Я вдома" та "Доньки". Вона розказала про те, хто в їхній парі здебільшого готує. Також співачка пояснила, чому Великдень 2022 року запам’ятався їй найбільше, і поділилися рецептом смачної сирної паски.

– Наталю, ви 25 років є улюбленицею мільйонів українців. На вашу думку, які завдання артиста на теперішній час?

– Народний артист повинен бути з народом. Я вважаю, що це наче шлюбна присяга, потрібно бути поруч і в радості, і в горі. Двадцять років люди дарували мені свою любов і приходили на мої концерти, за що я їм неймовірно вдячна. Зараз ми з командою волонтеримо. Мої школи перетворилися на склади з формою та зброєю, шиємо плащі-невидимки, тоннами збираємо провізію. Я їжджу у шпиталі та військові частини за першим запитом. Сьогодні, на мою думку, мета не лише кожного артиста, а й кожного українця – робити все можливе заради перемоги.

– Я чула, що, коли ви були на гастролях у Харкові та Запоріжжі, потрапили під обстріл. Скажіть чесно, вам не страшно?

– Звичайно, страшно. Втім, якщо люди, незважаючи на обстріли, відвідують мої театральні вистави і збирають повні зали, то я не можу до них не приїхати. Я бачу, що виступи дарують людям силу, вселяють віру в перемогу, вчать їх підтримувати одне одного, а також дають змогу добряче виплакатися й посміятися. Саме в такі моменти я усвідомлюю, що моя робота потрібна людям, і страх зникає.

– Зараз усі говорять про вашу виставу "Я вдома". У чому таємниця успіху?

– Люди потребують підтримки. Наприклад, військові кажуть: "Дякуємо, Наталочко. На тиждень запалу вистачить, а потім знов тебе чекаємо". (сміється – ред.). Виставу "Я вдома" написано на основі мого життя. Глядач бачить війну моїми очима: як мої рідні приїхали до мене додому, а там не було їжі, бо я жила сама і готувалася до концертів; як моя сестричка, яка була на восьмому місяці вагітності, спала зі мною під ліжком; як я їздила з піснями та віршами шпиталями та військовими частинами. І скільки любові я бачила навколо в цей жахливий час! 

– Кажуть, що успіх "Я вдома" надихнув вас на створення нової вистави, назва якої "Доньки"? Це продовження? 

– Ні, це зовсім інша вистава. "Доньки" – це розмова з матір’ю, якої вже немає на цьому світі. Ця вистава присвячена всім жінкам України, які героїчно проживають цю страшну війну, які піклуються про дітей, демонструючи милосердя та неабияку стійкість. Вистава "Доньки" сповнена світла, любові та гумору. Її основна мета – щоб в Україні не залишилось жодної дитини-сироти. 

– Це правда, що жарти для цієї вистави писали Юрій Ткач та Ігор Ласточкін? Це гумористична вистава?

– У виставі дуже багато позитиву. Вона легша і світліша, ніж "Я вдома". Адже, розповідаючи про себе, я не могла уникнути самоіронії. Мені на допомогу і справді прийшли мої друзі, які за сумісництвом найкращі лігасмішники України. Я неймовірно їм вдячна. Під час вистави я вперше побачила, як люди сміються аж до сліз.

– Ви маєте надзвичайно щільний гастрольний графік. До того ж багато допомагаєте військовим, переселенцям. Як у вас вистачає сил на все це? 

– Для мене таке життя – це нагода вижити й не піддатися депресії. Допомагаючи іншим, ти забуваєш про власні проблеми. Раджу всім спробувати.

– Чи встигаєте ви відпочивати та відволікатись від страшних подій і новин? Що здебільшого для цього робите? 

– Те, що в мирний час для мене було роботою, нині стало відпочинком. Наприклад, переїзд потягом із Харкова до Києва чи дорога до Полтави. Раніше для мене все це було частиною роботи, а тепер стало місцем, де я можу виспатися і перепочити. Тож подушка – це мій відпочинок зараз.

– Що ви зазвичай відчуваєте, коли співаєте для українських військових? 

– Я відчуваю гордість за наших чоловіків. У їхніх очах – надзвичайна сила, рішучість, а водночас любов і милосердя. До речі, це надихнуло мене на створення пісні "Ми будем стояти". Я вірю в ЗСУ і в нашу перемогу.

– Чи є історія, яка вас найбільше зачепила за останній час?

 
– Так, є така історія. Вона трапилася, коли я їздила до військового шпиталю. Ми влаштували концерт на першому поверсі лікарні. До тих, хто не міг спуститися, я сама заходила в палати. І один із хлопців дуже мене вразив. Після нашого спілкування він дістав акуратно замотаний пакуночок. Коли я його розгорнула, то побачила там уламок від ворожого снаряда, який ледь не забрав життя військового. Для мене це був дуже трепетний момент, я навіть розплакалася.

– У соціальних мережах ви публікуєте багато відео з концертів, вистав і т.д. Під цими дописами можна побачити негативні коментарі щодо того, що проводити концерти, співати пісні зараз не на часі. Що ви про це думаєте?  

– Через втому в людей опускаються руки та виникають сумніви. Мої концерти ж, навпаки, підтримують патріотичний дух людей. Саме цією силою духу ми зупиняємо значно чисельнішого ворога. Також нещодавно я долучилася до музичного проєкту "ДНК" ("Душа. Нація. Культура".) та дала нове життя українській народній пісні "Ой, чий то кінь стоїть?". Платівку створили українські артисти на знак подяки мужнім воїнам ЗСУ, і всі кошти від стримінгів альбому буде переказано на рахунок "UNITED 24". Тож музика сьогодні допомагає в усіх сенсах. 

– Повномасштабне вторгнення росії в Україну завдало багато горя, болю, страху та відчаю. Чи було щось добре за цей час для вас?

– Кажуть, що найжахливіші моменти нашого життя перетворюються на найкращі. Війна дала змогу українцям продемонструвати свої позитивні якості – мужність, щирість – і відкрити серце до любові, милосердя та взаємодопомоги. Мені війна допомогла знайти кохання. Ми зустрілися, допомагаючи одній родині. 

– Провадити творчу діяльність під час війни для вас складно чи, навпаки, всі ці події додають вам іще більше мотивації? 

– Якби мені хтось декілька років тому сказав, що під звуки вибухів ми з подружками писатимемо таку ніжну, гарну виставу "Доньки", де я розмовляю з мамою та розповідаю про свої мрії… Що в ніч перед прем’єрою, під час ракетних обстрілів, я не спатиму. Не зможу в день вистави вчасно переїхати міст. Під сигнали повітряної тривоги. І не знатиму, чи прийдуть глядачі в зал… Я б ніколи не повірила! Однак що страшніші ракетні обстріли, то більше любові та надії в моїх виставах.

– Вам подобається готувати? 

– Моя мама була однією з найкращих кухарів у Києві. Я виросла в кухні, тож дуже люблю готувати. Зазвичай готую на великому вогні, щоб було швидше. Не люблю складних рецептів, де треба довго чекати. Люблю, щоб усе було свіжим або al dente. У мене є декілька улюблених рецептів, які кош-тують недорого, готуються п’ять–сім хвилин, а мають такий вигляд, як страви з п’ятизіркового ресторану.

– Якими маминими порадами ви й досі користуєтеся під час приготування страв?

– Мама навчила мене добре готувати і відрізняти смачну їжу від посередньої. Вона це називала "гарними смаковими якостями". І на початку війни мені довелося використовувати ці вміння. У магазинах майже не було їжі. Готували смачне з того, що було під рукою і що вдавалося знайти на полицях магазинів. Тоді я згадала всі мамині уроки. Наприклад, у кожній страві використовувати п’ять основних смаків. Серед них – солений, солодкий, гострий, кислий та гіркий.

– Ви згадували, що зустріли кохану людину після того, як почалася широкомасштабна війна. Хто у вашій парі зазвичай готує?  

– Ми доволі рідко буваємо вдома. Проте він говорить, що закохався в мене після того, як скуштував мій борщ і лечо. Мій коханий прекрасно готує все на мангалі й тандирі, зокрема мій улюблений салат із печених баклажанів, томатів, болгарського перцю та цибулі. Приносить це все і каже: "На, мала. Я зробив, а ти затюнінгуй". Це означає, що мені потрібно додати тих п’ять смаків і лимончик з домашньою олією. (Усміхається – авт.)

 – Які смаки з дитинства досі пам’ятаєте? 

 – Молочний коктейль за 11 копійок, вареники з вишнями із дуже-дуже тоненького тіста, які готувала мама. Татове овочеве рагу, приготоване al dente з інгредієнтів, нарізаних великими шматками. Батько зазвичай готував його з того, що було в холодильнику. Варена ковбаска зі свіжим батоном і з пляшкою пепсі. Полуничне морозиво за сім копійок, такого тепер уже немає. І, звісно, салат "Олів’є" та грінки зі шпротами на Новий рік.

 – Як ви святкували Великдень? 

– Великдень 2022 року мені, мабуть, найбільше запам’ятався. У квітні нам доставили повну вантажівку пасок із Чернівців. Ми з коханим упродовж тижня розвозили їх усією країною. Роздавали паски військовим. Возили в дитячі будинки, шпиталі, в будинки для літніх людей. Роздавали паски на блокпостах та заправках. Ця смачна великодня випічка була у всіх містах України. Це був сумний і зворушливий Великдень, який ще раз довів нашу незламність.

– Що побажаєте читачам газети "Дуже смачно!"?

– Бажаю всім читачам перемоги, щастя, любові! Вірю, що Україна буде квітучою та прекрасною державою. Ми неодмінно все відбудуємо. І я даватиму вистави в новому європейському театрі, який побудують замість маріупольського…

ФІРМОВІ РЕЦЕПТИ НАТАЛІЇ МОГИЛЕВСЬКОЇ

СИРНА ПАСКА

Інгредієнти: 130 г сиропу агави (або іншого натурального підсолоджувача), 1,250 кг жирного кисломолочного сиру, 10 великих яєць, 80 г жирних вершків, по 4 ст. л. родзинок та цукатів, 140 г манної крупи, масло (для змащування форми).

Приготування. Свіжий сир обов’язково протерти через сито або перебити блендером. Додати підсолоджувач, вершки та просіяну манку, перемішати. Жовтки збити і додати до них сирну масу. Збити білки до утворення густої піни й обережно з’єднати із сирною масою. Акуратно все вимішати лопаткою. Додати цукати, родзинки і ще раз переміша-ти. Викласти сирну масу у форму, змащену маслом. Форма має бути заповнена приблизно на 3/4 об’єму. Готувати сирну паску 40–45 хвилин у добре розігрітій духовці за температури 180 градусів. Якщо верх почне золотитися раніше, накрити паску фольгою або звичайним білим папером. Гарячу спечену паску не можна виймати з форми до повного вистигання. Вона має постояти у формі щонайменше годину–півтори. Верхівку паски прикрасити шаром з агар-агару. До нього можна додати горішки та порізані цукати. Пасочку краще приготувати напередодні свята, тому що їй потрібно постояти в холодильнику добу або принаймні ніч.

ДЕСЕРТ ІЗ НАСІННЯМ ЧІА

Інгредієнти: 2 ст. л. насіння чіа, 200 мл вівсяного молока, ягоди або фрукти (на ваш смак), сироп агави (за бажання). 

Приготування. У склянку місткістю 250 мл висипати насіння чіа. Залити його молоком кімнатної температури та дати йому настоятися щонайменше 15 хвилин (що більше, то краще). Періодично перемішувати молоко з насінням. Потім нарізати ягоди або фрукти (за бажання підсолодити сиропом агави) і прикрасити ними суміш насіння з молоком.

САЛАТ "МІКС"

Інгредієнти: мікс салату (лолла роса, бебі шпинат, листя бебі буряків, рукола), насіння кунжуту (можна також використати соняшникове насіння або кедрові горіхи), куркума, гірчична заправка, лимонний сік та сіль до смаку.

Приготування. До міксу салату додати гірчичну заправку, лимонний сік і сіль. Старанно все перемішати. Посипати насінням кунжуту та куркумою й подати на стіл.