Лілія Цвіт: «Паляниця особлива тим, що цей хліб печуть не на дріжджах»

Лілія Цвіт – українська кондитерка з Дрогобича. Готувати та публікувати рецепти жінка почала, ще працюючи на залізниці. Згодом ця справа стала основною в її житті. Кондитерка розповіла про те, як започаткувати і зробити популярним україномовний блог, якою є справжня українська паляниця та що найкраще готувати для військових на фронт.

– Ви в мережі – Лілія Цвіт, однак насправді вас звуть Олена.Чому використовуєте псевдонім?

– Лілія Цвіт – це мій бренд, який я оформила юридично, а Олена – моє справжнє ім’я. Псевдонім виник тоді, коли я почала вести онлайн-діяльність. Спочатку, 2009 року, не хотіла, щоб про це знали на роботі. Адже я просто ділилась рецептами на сайтах і не афішувала цього. Згодом пішла в декретну відпустку, в мене було більше вільного часу. Коли діти підросли, вийшла з декрету й роботу на залізниці поєднувала з виготовленням десертів. Псевдонім залишився, хоча всі підписники знають моє справжнє ім’я.

– З чого починали як кондитерка?

– Я із сім’ї, в якій мене навчили готувати й пекти. Адже моя бабуся була професійною кухаркою, вміла все готувати і пекти десерти. Тож випічка в нас на свята була обов’язковою. Уже в 11-му класі я могла і пиріг спекти, і меню на гостину скласти. Проте не думала, що робитиму це професійно. Пригадую, як у декреті в мене з’явилось бажання приготувати мамі на день народження торт із декором. Мені також подобався процес, я захопилась ним, почала дізнаватись більше інформації, вчитися. Публікувала свої роботи в інтернеті, й орієнтовно за пів року мене запитали, чи можна замовити в мене торт на день народження. Я погодилась, адже тоді ці торти були новинкою, тож на них зростав попит.

– Як це переросло у блог?

– Я сама багато інформації черпала з інтернету. На той час в Україні був лише один україномовний сайт, власницею якого була моя знайома. Згодом стали популярними соцмережі, а мені подобалось не тільки готувати, а й публікувати все. Потім я задумалась над створенням сайту, але реалізувала свою ідею, коли була в першій декретній відпустці. Тепер сайту немає, проте п’ять років тому створила канал на ютубі. Наразі я готую 20% часу, а 80% відводжу соціальним мережам.

– З якими особливостями роботи стикнулись, створюючи україномовний контент із 2011 року?

– Я пам’ятаю, як зустрілася з людиною, яка мала створити мені сайт, і вона сказала, що ця ідея нелогічна, адже такі україномовні сайти не мають попиту, української мови в мережі дуже мало й на ньому я заробляти не зможу. Хіба якісь копійки. Тоді ми погодили двомовний сайт. Проте це була робота для душі, тож я не хотіла перекладати свої рецепти на російську мову. Тому вирішила, що писатиму лише українською.

– Які були відгуки в той час на україномовний сайт?

– Наприклад, про галицькі пляцки тоді ніхто не знав. Це вже тепер усі знають, що це страва, популярна на заході України. А тоді мені кожна друга людина писала, що це діалектизм, це неправильно. Дуже часто – з агресивними коментарями. Мене називали бандерівкою. Звісно ж, я це видаляла, обмежувала доступ, але цього було неймовірно багато. Пам’ятаю, що я навіть писала текст про пляцки, щоб пояснити все. А тепер модно готувати їх.

– Ваш канал без перебільшення надзвичайно популярний: у вас майже 800 тисяч підписників у фейсбуці, майже 100 тисяч – в інстаграмі та майже 500 тисяч – на ютубі. Скільки часу на день витрачаєте на цю роботу?

– Тепер уже навчилась розподіляти час. Проте будь-яка онлайн-діяльність безмежна в часі та просторі, адже голова повинна працювати постійно. Однак, щоб ефективно працювати й жити, треба чітко розмежовувати роботу та відпочинок. Наприклад, під час онлайн-курсів дівчата можуть писати вночі або в неділю. Натомість я працюю тільки в робочі дні. Також у мене є люди, які допомагають і з фейсбуком, і з курсами. А ще мій чоловік монтує відео для ютубу.

– Коли ви почали отримувати прибуток від соцмереж?

– Сайт приносив прибуток, але невеликий – від 300-т до 700-т гривень. Однак він також вимагав витрат, і виходило, що з цього доходу я оплачувала витрати. Потім уже почалася популярність соцмереж, і я покинула сайт через те, що він не був рентабельний. Вирішила робити те, що мені більше подобається, – вести соцмережі та канал у ютубі. Згодом я поставила собі мету – коли ютуб почне приносити половину того, що я заробляю на залізниці, то залишу роботу. І це трапилось третього-четвертого року роботи над каналом. Тож 2020 року я звільнилась, щоб максимальну кількість часу відводити блогу.

– Часто навіть маститі кухарі не люблять чи не вміють готувати десерти. Чому ви обрали саме цю доволі непросту нішу?

– Загалом постійно навчаюся чогось нового. Чесно, готую багато, за різними рецептами, але найбільше я люблю і найкраще мені вдається наше, українське. Я бачу, що просування свого теж варте уваги. Адже ми маємо стільки своїх страв, які не вміємо подати. Наприклад, усі у світі знають торт «Захер», хоч він нічим не кращий за наш маківник.

– У яких кулінарів, з яких книг чи на яких курсах навчалися спочатку й розвиваєтесь досі?

– Я вчилась у простих людей. Ми спілкувались одні з одними, адже в той час, коли я починала, не було де почерпнути інформацію стосовно кондитерства. Пригадую, як на єдиному україномовному сайті гуртувались люди із заходу України. Там говорили про короваї. Тому я, хоч дуже поважаю шефів, скажу з досвіду людини, яка навчає: жодні
курси чи імена не свідчать про результат учня. Я вчилась із найпростіших книг, а тепер постійно намагаюсь їздити на майстер-класи, до відомих українських кухарів не їздила, а до закордонних потрапляла. До речі, не завжди мене хочуть брати на курси, адже це конкуренція. Бували випадки, коли для мене пів року не було місця. Але кожна професія має свої мінуси та плюси.

– Тепер надзвичайно популярним стало слово «паляниця». Це українська страва?

– Так, слово «паляниця» за дні війни стало паролем, за допомогою якого можна відрізнити українця від окупанта. Насправді це неймовірно смачна старовинна українська страва. Це кругла плеската хлібина. Її традиційно пекли не в середині печі, а на розжареній поверхні. Обсмажували з обох боків без жиру. Тож назва походить від слова
«палити». Паляниця особлива тим, що цей хліб печуть не на дріжджах, а на соді. Також паляниці не різали ножем, а ламали руками, відщипували шматочки. Тому в багатьох регіонах України паляницю називають ощипками. Її їли з різними додатками. Наприклад, змащували медом, як у колядках співають: «Дайте з медом паляниці, а без меду не така...». Також могли змащувати маслом, шкварками, смаженою на олії цибулею або їли зі сметаною. Ще могли натирати часником.

– Що найкраще приготувати українським бійцям на фронт?

– Рекомендую давні прості рецепти. Такі, за якими колись готували наші бабусі, ці страви смачні, поживні та довго зберігаються. Можна спекти маківник чи медівник, печиво (тісто прокручується в м’ясорубці), яке я нещодавно опублікувала в інстаграмі на сторінці lilijatsvit. А ще можна приготувати м’ясні консерви.

– Продовжіть, будь ласка, речення. Між бісквітом та качаними коржами оберу...

– Бісквіт.

– Найбільше люблю рецепти...

– З бабусиної книги.

– Коли мені набридає готувати, то я...

– Купую готову їжу.

– Найсмачніше, що куштувала...

– Не знаю, мене важко вразити їжею.

– Безмежно обожнюю...

– Шоколад.

– Ідеальна страва потребує...

– Натхнення.

– Якби не випікала, то...

– Допомагала б людям у чомусь іншому.

– Мені не подобається готувати...

– Те саме.

– Обов’язково навчаю дітей...

– Мати власну думку.

– Мене заспокоює...

– Робота з дріжджовим тістом.

– Якби я мала необмежені можливості...

– То все би встигала!

– Бажаю кожному читачеві...

– Готувати з душею!

П.С. Лілія цвіт справжнє ім'я? ОЛЕНА. (Це відповідь на питання читачів сайта).