Експерт в кулінарії Дарія Дорошкевич: «Я надихаюся якісними, смачними, ароматними продуктами».

Життєві історії

Дарія Дорошкевич – кулінарна блогерка та городниця, яка знайшла
своє покликання у світі їжі та здорового способу життя. Її шлях від
киянки, яка не вміла готувати, до експертки з кулінарії та городництва на
принципах органічного землеробства є надзвичайно цікавим, а досвід
роботи на телебаченні, участь у міжнародних проєктах та вміння
адаптуватися до складних життєвих обставин роблять історію Дарії
особливо актуальною в сучасних реаліях. В інтерв’ю блогерка розповіла
про свій шлях в кулінарії, поділилась порадами та роздумами про
важливість збалансованого підходу до життя, роботи та харчування. Крім
того, Дарія Дорошкевич поділилася власними лайфхаками для городу.

– Розкажіть, будь ласка, як ви почали готувати?

– У моїй родині мама майже не готувала. Вона часто повторювала:
«Навчитися грати на фортепіано – ось що варте уваги, а готувати ти
завжди встигнеш». Батько готував, але рідко і небагато. Незважаючи на це,
я завжди любила смачно поїсти, але до заміжжя навіть не вміла
посмажити яєчню, чесно кажучи. Я щось допомагала готувати, але цілісну
страву не робила. У мене готували бабусі завжди. Тож лише після
одруження та народження дитини я почала вчитися готувати самостійно.

– Ви щойно згадали про бабусь, які смачно готували, і у вашому
блозі є допис, у якому йдеться про те, що ваша улюблена страва – це
бабусині котлети. Які ще страви з дитинства любите?

– Від однієї бабусі я перейняла рецепти котлет і голубців, які готую
досі. Я не їм нічиї голубці й нічиї котлети, крім як свої. Інша бабуся, яка
жила в Херсоні, славилася своїми пишками. Це мій спогад із дитинства:
виходиш з Дніпра мокрою, у купальнику, біжиш до кухні, де немає
електрики, а бабуся смажить пишки на печі. Також з Херсона я привезла
рецепт баклажанної ікри, яку готують тільки на півдні. Це баклажанна
ікра, у якій всі інгредієнти сирі, крім баклажанів, які обробляють
термічно. Бабуся їх відварювала, а потім витискала під пресом.

– Чому ви вирішили започаткувати блог про кулінарію?

– Все починалося з текстового сайту, який існує й досі та продовжує
працювати. Він пережив багато хакерських атак, оскільки більшість
рецептів є авторськими – або такими, які я привезла з інших країн, або
такими, які створила сама, то коли їх починають використовувати без
дозволу, це впливає на сайт. Остання хакерська атака, вже під час війни,
призвела до втрати близько 200 рецептів, які ми не можемо відновити.
Згодом я почала вести сторінку у фейсбуці, де до початку
повномасштабного вторгнення мала близько 30 тисяч підписників. Перед
широкомасштабною війною я відчула потребу відпочити від фейсбуку, бо
він став для мене обтяжливим. Думаю, що колись повернуся туди, але
мені потрібна наснага для цього. Зараз я активно працюю над своїм
інстаграм-блогом.

– Ви казали, що самі створюєте рецепти. Як відбувається цей
процес?

– Хаотично. Для мене важливе натхнення. Основне, коли ти вигадуєш
рецепти, – це розуміти хімічні процеси, що відбуваються у продуктах. Для
цього я пройшла майже весь курс з хімії в Сингапурському університеті,
але зупинилась через надскладну хімічну термінологію англійською.
Щодо якихось кулінарних поєднань, то тепер, коли я створюю рецепт, вже
нічого не відміряю, а покладаюся на досвід. Ще, звісно, я надихаюся
якісними, смачними, ароматними продуктами.

– В інтернеті ви маєте псевдонім treska. Чому вибрали саме його?

– Коли мене запитують, з якою твариною я себе асоціюю, відповідь
однозначна – з рибою. Причин декілька. Насамперед я дуже люблю
плавати, це мій улюблений вид спорту, що не дивно для людини, яка
виросла на Дніпрі. Вода – моя стихія. За знаком зодіаку я Рак, отож теж
належу до водної стихії. У воді почуваюся найкомфортніше. Крім того, я
дуже люблю їсти рибу. Коли відвідую ресторан, з імовірністю 90%
замовлю саме рибу чи морепродукти. Я ніколи не замовляю м’ясо.
Чоловік жартома каже, що я схожа на «сільодку». Тож, обираючи назву
для сайту, я зупинилася на рибі. «Тріска» виявилася ідеальним варіантом:
коротка, зрозуміла назва, яку легко запам’ятати і яка асоціюється з їжею.

– Ви є амбасадоркою проєкту Джеймі Олівера. Як вам це
вдалося?

– 2014 року я побачила у фейсбуці оголошення про те, що Джеймі Олівер
шукає амбасадорів для свого проєкту Food Revolution, який спрямований
на зміну харчових звичок дітей та дорослих, розвиток, вміння готувати та
зменшення харчових відходів.

Я вирішила подати заявку, це була десятисторінкова анкета
англійською мовою. Після кількох місяців тиші я отримала повідомлення
про те, що стала амбасадором проєкту. Ми з чоловіком були в цей момент
на арт-пікніку Слави Фролової. Я одразу взяла на себе зобов’язання
організувати річницю Food Revolution та поширювати інформацію про
проєкт в Україні. Все літо я проводила безкоштовні майстер-класи для
дітей на локації Слави Фролової, організовувала щорічні безкоштовні
заходи, виступала на івентах, на телебаченні, зокрема для відомих
брендів, розповідаючи про їжу, дітей, як це у Food Revolution бачить
Джеймі Олівер, а також про те, як ми можемо це втілити в життя в
Україні. Упродовж шести років я щомісяця виконувала завдання як
амбасадор. 2020 року я навіть мала запрошення від Джеймі Олівера на
збір амбасадорів у Британії в травні. Я вже готувала документи на візу, але
через пандемію COVID-19 поїздка не відбулася. Ковід суттєво вплинув на
бізнес Джеймі, і, на жаль, він припинив працювати над цим проєктом.
Хоча Food Revolution досі існує, він уже не такий активний, як раніше.
Можливо, Джеймі Олівер вирішить поновити цей проєкт за деякий час, і
тоді я зможу знову активізуватися в цьому напрямку.

– Ви згадали про телебачення. Розкажіть, як вам такий досвід
роботи?

– Я знімалася для багатьох телеканалів, зокрема для «Нового каналу»,
«ICTV» та «СТБ», але найкомфортніше почуваюся на «1+1». Приблизно у
2018–2019 роках мене вперше запросили туди, і їм сподобалось, як я
поводжуся в кадрі. Ми здружилися з командою «Сніданку з ‟1+1ˮ» і вже
відзняли багато сюжетів. Наприклад, це був п'ятисерійний мінісеріал про
консервацію, який показували у 2022–2023 роках і показуватимуть 2024-
го. Це неймовірно корисний для людей формат. Я з теплом згадую участь
у цьому проєкті. З ведучими «Сніданку» в нас навіть є свої фішки,
наприклад, з Єгором Гордєєвим ми дуже любимо говорити про політику.

– Ви також є засновницею Академії Смачного Життя, де навчаєте
кулінарії та городництву. З якою метою ви заснували Академію?

– Те, що йде через усі мої курси - це збереження часу та сил жінки,
щоб вона встигала все. І насамперед щоб вона встигала витрачати час

на себе, на свої захоплення, на те, чого хоче саме вона, а не хтось, а для цього
треба вміти швидко готувати. Я хочу, щоб жінка мала змогу почитати
книжку, сходити в театр, відвідати танці, поспівати, сходити на концерт,
навчитися водити автівку, створити власний бізнес, розвивати його і щоб її
не гризло, знаєте, сумління, що вона когось не нагодує. Діти мають
вчитись готувати самостійно, без мами. Можна створити якісь запаси, які
будуть грамотні, розумні, з користю для здоров’я. І все буде нормально.
Жінка варта того, щоб вона відпочивала і реалізовувала свої мрії, готувала
лише у своє задоволення, тільки те, що вона хоче, любить, а в неї в сім’ї
була максимальна підтримка її дій.

– У вас є 2,5 сотки городу. Розкажіть, як корінна киянка почала
поратися на городі.

– У два місяці в мого сина виявили сильну харчову алергію, потім це все
переросло в астму алергічної форми. Я не могла годувати сина всім тим,
що ми їли, тому почала вивчати продукти, їхній вплив та тему алергії.
Моєю метою було забезпечити повноцінне харчування без негативних
реакцій організму. Коли народилася донька, виявилося, що вона теж
алергік. У нас була ділянка, яку ми не використовували, і я вирішила
створити город для вирощування якісної їжі для дітей за принципами
органічного землеробства. На той час в Україні органічне землеробство
тільки починало розвиватися і купувати таку їжу було складно. Я
вирішила виростити її самостійно. Оскільки в мене не було досвіду, я
почала вивчати методи, опираючись на матеріали фахівців із Британії,
Австралії та США. Спочатку було багато помилок, але згодом з’явилися
результати. Моєю основною метою було забезпечити дітей чистою,
органічною їжею, щоб зменшити алергізацію організму, хоча офіційного
сертифіката органічності я не мала.

– У вас не зовсім стандартний підхід до городництва, тож
розкажіть про це докладніше.

– Свій підхід я називаю «розумним городом» – без марних дій та
зусиль, що береже здоров’я. Я навіть користуюся спеціальним стільцем,
який чоловік змайстрував відповідно до мого зросту, щоб уникнути
зайвих нахилів і навантаження на спину. Все це дає мені змогу ефективно
вести господарство, отримувати чудовий урожай і водночас зберігати
здоров’я та енергію.

– Які поради ви могли б дати городникам-початківцям?

– Я можу сформулювати три важливі поради. Перша – вирощуйте
землю, а не лише рослини. Якщо у вас погана земля, на ній нічого не
ростиме і ваші зусилля будуть марними. Треба працювати над землею,
щодня думати: «Як я покращила сьогодні ґрунт? Що я зробила для
землі?». І тоді земля неодмінно вам віддячить. Друга порада – пам’ятайте,
що ви вирощуєте не рослину, а її кореневу систему. Якщо подбаєте про
коріння, рослина також віддячить вам гарним урожаєм. Третя порада –
дбайте про майбутнє. На жаль, ми часто хочемо отримати швидкі
результати на городі, але не думаємо про те, що буде за рік. Ми не
мислимо стратегічно. Наприклад, якщо сьогодні у вас багато шкідників і
ви скористаєтесь агресивними інсектицидами, це може порушити
біологічний баланс не лише на вашій ділянці, а й на інших. У нас немає
культури використання біологічних добрив, біологічних інсектицидів,
засобів тощо. Я б дуже хотіла, щоб це змінилося.

– Цікаво було б також почути від вас поради, як стільки встигати,
як це робите ви?

– Це найпопулярніше запитання до мене. Люди не розуміють, як я стільки
встигаю. Перший момент, основний – якщо ти робиш те, що любиш, ти
все встигаєш. Якщо від чогось ти не отримуєш задоволення, то просто
цього не роби, і все буде добре. Якщо в мене буває таке, що я бачу
бур՚янчик якийсь на городі чи щось треба зробити, але я не хочу, то я
знайду час на це іншого дня. Коли в мене буде мотивація, тоді я зроблю це
швидше. Крім цього, я дуже швидко все роблю і ніколи не готую довго. Я
терпіти не можу виконувати монотонну роботу. Також я люблю змінювати
види діяльності. Наприклад, я попрацювала, потім пішла на город,
приготувала щось, познімала відео, з командою Tasty Academy
поговорила. І це я можу зробити за один день. Здебільшого щогодини я
змінюю вид діяльності.

– Ви до повномасштабного вторгнення багато подорожували.
Відвідали понад 26 країн, розкажіть, де найсмачніша кухня, на вашу
думку.

– У мене є власний рейтинг найсмачніших країн, і він містить три
позиції: Італія, Франція та Україна. Вони найкращі в гастрономічному
аспекті. Україна є в цьому рейтингу, тому що в нас неймовірно смачна їжа.
В Італії та Франції гастрономічна культура надзвичайно висока. Ці країни мають багаті традиції вирощування і приготування їжі, а також відводять
особливу увагу якості продуктів.

– Які страви можете виокремити в кожній із цих країн?

– Для мене абсолютно досконала страва – це темний житній хліб із
товстим шматочком сала, в ідеалі з Полтавської області. До цього ще
можна додати свіжий помідор та часник із городу. От я вважаю, що це
абсолютно ідеальне поєднання.
Також в Україні я можу відзначити молокопродукти, особливо
кисломолочні.

В Італії, найсмачнішій, на мою думку, країні, для мене це генуезьке
песто. Це локальна страва, яку не можна готувати в інших регіонах. Окрім
того, я дуже люблю цибулеву фокачу, але тільки лігурійську, бо в інших
місцях вона не така смачна. І сюди ж бальзамічний оцет сорокарічної
витримки – це справжнє гастрономічне задоволення. У Франції моїм
фаворитом є класичний салат «Нісуаз», особливо коли до нього додають
якісний тунець та стручкову квасолю. Французькі паштети теж
найсмачніші, особливо коли зверху їх вкривають маслом. І, звісно,
французькі устриці, які я їм лише в тих місцях, де їх вирощують або
ловлять.

– Карантин кардинально змінив життя багатьох людей, згодом на
долю українців ще й випало повномасштабне вторгнення. Який
вплив воно мало на вас?

– Неймовірно багато змін. Ми виїжджали з окупації, адже живемо на
Київщині, до того ж саме в тій частині, яку окупували росіяни. Так звана
«дорога смерті». Це на нас, звісно, суттєво вплинуло. Ми з дітьми поїхали
в Польщу, де прожили два місяці, і це для мене був період шаленої
депресії. Те саме було з моїм сином. А донька найлегше впоралася з цією ситуацією. За місяць я зрозуміла, що повертатимуся, щойно стане більш-
менш стабільна ситуація. Згодом я ще на два місяці завезла доньку в Канаду, бо брат мій там живе, а син категорично сказав, що повертається в
Україну. І в травні 2022 року ми були вдома. Це дуже цікаве відчуття, коли
ти повертаєшся, а в тебе нічого немає, а проте треба і далі жити. Я
повернулася 11 травня 2022 року і відразу побігла на город, бо, поки жила
в Польщі, була в повній апатії. Два місяці я не готувала, не могла вести
блог. Я ледве працювала, але це було напрочуд важко. Однак коли ти
робиш те, що має якусь соціальну мету, наприклад, курси, то це дуже тебе
витягує з такого стану.

– Наприкінці невелике бліцопитування. Продовжте, будь ласка,
речення. Моя улюблена швидка страва – ...

– Картопля з куркою й овочами, запечена в духовій шафі.

– Три незамінних інгредієнти в моїй кухні – ...

– Оливкова олія, якісна сіль і спеції.

– Улюблений ґаджет у моїй кухні – ...

– Термомікс.

– Найбільш незвичайна страва, яку я коли-небудь готувала, – ...

– Морські їжаки.

– Найкраще місце у світі, де я куштувала їжу, – ...

– Лігурія, Італія.

– Мій улюблений десерт – ...

– «Наполеон» і «Шварцвальд».

– Одна порада, як зробить будь-яку страву смачнішою...

– Додати якісну сіль.

– Моя мрія...

– З чоловіком, сином, який повнолітній, та з донькою поїхати в
Лігурію.

– Якби я мала необмежені можливості, то...

– Закінчила б війну нашою перемогою.

– Бажаю всім читачам газети...

– Миру.

Фото з архіву Дарії Дорошкевич

Історії з життя