Дакота Фаннінг у фільмі «Порочний» про прокляту скриньку

Життєві історії

Тема проклятих предметів, особливо коробок, є давньою і перевіреною у фільмах жахів, про що свідчать такі стрічки, як «Повсталий з пекла» та «Коробка». Режисер і сценарист Браян Бертіно (творець оригінальних «Незнайомців») повертається до цього прийому у своїй новій роботі «Порочний» (Vicious), яку транслюють на Paramount+.

Головну роль, Поллі, виконує Дакота Фаннінг, яка демонструє неймовірну акторську гру. Поллі — емоційно та фізично розбита молода жінка, яка у вступних сценах метушиться у своєму неохайному будинку. Сюжет починається, коли до її дверей зимової ночі стукає старенька розгублена жінка, яку грає Кетрін Гантер. Гантер відома своєю моторошною майстерністю (вона зіграла всіх трьох відьом у «Трагедії Макбета»).

Зайшовши до будинку, стара жінка оголошує Поллі: «Ти помреш сьогодні вночі. Вибач, але це правда». Вона дає Поллі шанс уникнути фатальної долі, якщо та заповнить певну скриньку трьома речами: чимось, що вона ненавидить, чимось, що їй потрібно, і чимось, що вона любить. Так розпочинається довга ніч самоаналізу та жаху для Поллі. Вона звертається по допомогу до своєї матері (Мері Маккормак), сестри (Рейчел Бланшар) та сусідки (Кліа Скотт). Головним її страхом є захист своєї юної племінниці (Емілі Мітчелл) від махінацій проклятої скриньки. Протягом фільму Поллі піддається серії відверто кривавих самокалічень.

Бертіно добре володіє жанром. Атмосферні елементи, враховуючи агресивний звуковий дизайн та численні «лякаючі стрибки» (jump scares), загалом ефективні. Дакота Фаннінг блискуче виконує свою сольну роль. Однак що довше триває фільм, то очевиднішим стає, що це радше низка страшних моментів, ніж цілісна історія. У фільмі з'являються інтригуючі, але розрізнені елементи: Поллі випльовує антикварний ключ; зустрічає демона у шафі; її сусідка жахливо коле себе; дзеркало починає розмовляти.

Режисеру навіть вдається зробити моторошними класичні пісні, як-от Dedicated to the One I Love та Christmas (Baby Please Come Home).
Критики відзначають, що фільм, який нагадує «Відштовхування» Поланскі, не дотягує до його величі. Бертіно грається «особливо швидко та вільно з правилами», що робить враження від перегляду радше дратівливим, ніж провокативним. Навіть коли стара жінка повертається у фінальному акті з новою фатальною вказівкою, глядач «давно перестає шукати сенс» у цій психологічній темряві.

https://www.hollywoodreporter.com/

Історії з життя