ГАЗЕТА «ЖИТТЯ. ІСТОРІЇ»
3Життєві історії
ЧИТАЙТЕ 20 АВТОРСЬКИХ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ІСТОРІЙ
На годиннику була тільки десята ранку, а стовпчик термометра вже майже сягнув позначки +28. Останній тиждень у місті видався напрочуд спекотним, тож прогнози синоптиків, що в обідню пору можна очікувати +35, якщо й не всі +40, не породжували в його жителів і найменших сумнівів. Сонце на безхмарному небі нагадувало шматок розплавленого заліза, від гарячого повітря перехоплювало подих.
Андрій Ігорьович сидів у машині й знемагав від духоти. Незважаючи на те що кондиціонер у салоні автомобіля працював на всю потужність, піт градом стікав його одутлим тілом. Раз у раз протираючи мокре чоло вологою серветкою, чоловік важко сопів, невдоволено крехтів, однак ні на мить не відводив свого погляду від того, що діялося за тонованими шибками вікон його чорного «форда-фієста». Хоч би які випробування сьогодні довелося пройти, він був рішуче налаштований прояснити до кінця ту ситуацію, яка не давала йому спокою вже кілька днів.
Вона випурхнула з таксі тієї миті, коли він вгамовував спрагу черговою порцією мінералки. У своєму бузково-синьому брючному костюмі, що так пасував до її смаглявого обличчя й короткого світло-русявого волосся, жінка мала просто неперевершений вигляд. Дивлячись на цю вродливу ефектну пані з іскристим блиском пронизливо-карих очей та приязно-звабливою усмішкою на коралових вустах, сторонні нізащо б не вгадали, що насправді їй уже за сорок.
Андрій Ігорьович заскреготів зубами під впливом суперечливих почуттів, що переповнювали його душу. З одного боку, чоловік усе ще до шаленства був закоханий у цю фантастичну русявку, а з іншого… люто ненавидів за той біль, що вона йому завдала останніми днями. Хоча хіба він не боявся чогось такого весь цей час, хіба не страждав від нав’язливих думок, що таке колись може статися, хіба не мордував себе невгамовними підозрами та прихованою недовірою?.. Ось усі ці побоювання, думки та підозри й справдилися.
Жінка увійшла у кав’ярню, і чоловік, сопучи від спеки й обливаючись потом, виліз з автомобіля. Насунувши на очі бейсболку, щоб ніхто з випадкових знайомих не впізнав, перевальцем перетнув вулицю і крадькома заглянув у вікно кав’ярні. Те, що чоловік там побачив, остаточно розвіяло всі його сумніви й розбило на дрібні друзки марні надії. Жінка сиділа за столиком у компанії парубка у військовому однострої. Вони пили каву, ласували морозивом і про щось жваво розмовляли.
Спершу Андрій Ігорьович хотів увірватися в кав’ярню і виплеснути просто у вічі русявці все, що він про неї думає. Та вже за декілька секунд вгамував свої розбурхані емоції. Від привселюдного скандалу зараз ніякої користі не буде. Навпаки, у пориві гніву можна було наговорити багато чого зайвого. А ще гучна сварка неодмінно спричинить ажіотаж серед відвідувачів кав’ярні, а це згодом може неабияк зашкодити його репутації. Зціпивши зуби, чоловік повернувся до своєї машини. Завів двигун і після нетривалих роздумів зрушив з місця.
* * *
З Наталею Андрій познайомився випадково. Сталося це майже п’ятнадцять років тому, коли він відпочивав на Світязі. Тоді їхня компанія уклала надзвичайно вигідний контракт, і директор розщедрився та дав працівникам, які були причетні до цієї оборудки, тижневу відпустку. Андрій вибрав для відпочинку Шацькі озера.
Захоплення мальовничою природою тривало недовго, тільки доти, поки він уперше не побачив Наталю. Жінка працювала адміністраторкою санаторію, де Андрій поселився, і вперше вони зустрілися вже наступного дня його перебування там. Висока, струнка, миловидна і надзвичайно спокуслива у своєму фірмовому костюмі, вона вмить невидимим магнітом притягнула до себе всю увагу чоловіка.
Спілкування з жінками ніколи не було серед його головних достоїнств. Мабуть, через це чоловіка після нетривалого сімейного життя й покинула дружина. Але тоді все кардинально змінилося. В Андрія з’явився невгамовний дар красномовства, і він буквально засипав очманілу адміністраторку своїми не надто доладними компліментами. Говорив усілякі приємні дурнички. Без перерви жартував і фліртував, наче був не зрілим статечним чоловіком, а юним хлопчиськом.
Спершу жінка лише ввічливо всміхалася й відповідала нейтральними фразами на всі потуги Андрія. Та, як відомо, вода камінь точить, і наполегливість настирливого чоловіка врешті-решт дала свій результат. Останнього дня відпустки Наталя прийняла його пропозицію повечеряти. Година автомобілем – і вони вже в найкращому ресторані Ковеля. Не те щоб Андрій прагнув повикаблучуватися перед жінкою, просто чоловік інтуїтивно відчував, що ця адміністраторка не просто так з’явилася в його житті.
Своїй інтуїції чоловік звик довіряти, адже завдяки їй він зумів укласти для компанії таку вигідну угоду. Тож наприкінці вечері Андрій пообіцяв Наталі, що найближчим часом знову приїде відпочивати в їхній санаторій. Жінка відповіла, що буде рада бачити такого шановного клієнта, і так мило всміхнулася, що в нього аж дух перехопило. Вже тоді чоловік для себе вирішив: вона неодмінно має стати його.
Обіцянку він виконав і почав навідуватися в готель, де працювала Наталя, за першої нагоди. Траплялося це не так часто, як би йому хотілося. Та коли випадав вільний день, сідав за кермо автомобіля і мчав туди, де серед мальовничої поліської природи в компанії красивої жінки відпочивав від буденної суєти тілом та душею.
Стосунки між ним та Наталею розвивалися неспішно, як і належить статечним людям, які відповідально ставляться до своїх вчинків та рішень. Андрій поводився мов справжній джентльмен, не діймав жінки зайвими запитаннями не вимагав чогось недозволеного. Йому вистачало дружніх розмов з нею, спільних прогулянок берегом озера Світязь, романтичних вечер при свічках. Хоча чого лукавити, у глибині душі дуже прагнув обійняти її, пригорнути до себе, зірвати поцілунок зі звабливих вуст.
Потаємні бажання чоловіка здійснилися аж за пів року після їхнього знайомства. Були саме Новорічно-Різдвяні свята, коли він приїхав на відпочинок. І ось тут на нього чекала неприємна новина. Зустріла його Наталя в пригніченому настрої. Після тривалих розпитувань жінка врешті-решт розповіла про причину свого смутку. Виявилося, що їхній власник збанкрутував і, щоб розрахуватися зі своїми боргами, має намір найближчим часом продати санаторій та звільнити весь його персонал. У неї залишилося тільки кілька тижнів, щоб знайти нову роботу.
Андрій довго заспокоював жінку, однак чудово розумів, що прості слова не здатні розв’язати проблему. І раптом у голові чоловіка промайнула рятівна думка. Він знайшов спосіб, як зарадити.
– А поїхали зі мною, – запропонував жінці.
– Куди і навіщо? – розгублено запитала та.
– У столицю. Там у мене чимало друзів та знайомих. Знайдемо тобі гарну роботу з пристойною зарплатнею.
Радість від почутої обіцянки в Наталі була така емоційна, що вона не стрималась і кинулася обіймати Андрія Ігорьовича на знак подяки. От тоді вони вперше й поцілувалися.
* * *
Додому Андрій повернувся пізнім вечором, перед початком комендантської години. Чоловік довго роз’їжджав великим мегаполісом, намагаючись вгамувати той ураган думок, які вирували в його душі. Побачене цього дня ставило жирний хрест на всьому його попередньому життю. Тепер можна було забути про затишну домівку, щасливу сім’ю, кохану дружину. Попереду маячила ляклива невідомість, у якій на нього, найімовірніше, чекала гіркота розставання й холодна самотня старість. І змінити хоч щось на краще вже, здавалося, не було шансу, бо такого ніколи не прощають.
Донька Леся поїхала з однокласниками на екскурсію в Підгорецький замок, дружина вже, мабуть, спала, бо в їхньому помешканні панувала могильна тиша. Андрій пройшов на кухню, відчинив холодильник і дістав пляшку недопитого кальвадосу. Взагалі-то він ніколи не зловживав алкоголем, а останніми роками й поготів, однак сьогодні було просто конче потрібно хильнути. Чоловік налив собі майже до вінця келих бурштинового напою і кількома ковтками спорожнив його, навіть не відчуваючи смаку випитого.
– Щось сталося? – раптом почув за спиною голос дружини.
– Чому ти вирішила, що щось сталося? – запитанням на запитання відповів Андрій.
– Ти ж ніколи не п’єш о такій порі, – у голосі жінки відчулося занепокоєння.
– Як день проминув? – спробував перевести тему розмови чоловік.
– Традиційно. Цілий день на роботі крутилася мов та білка в колесі.
– Що, так було багато невідкладних справ?
– Так. Ти ж знаєш Дмитровича. У нього завше знайдеться якесь доручення, яке він неодмінно мусить скинути на мої плечі.
Андрій Ігорьович зрозумів що більше не витримає цієї беззмістовної розмови, а тому, різко обернувшись до дружини, тихо запропонував:
– Наталю, я теж дуже втомився. Ходімо спати.
– Як скажеш, – відповіла жінка й ображено надула губки.
* * *
Сімейне життя в Андрія та Наталі розпочалося майже за рік після того, як жінка переїхала до столиці. За той час чоловік, як і обіцяв, допоміг їй знайти гарну роботу й облаштуватися на новому місці. Побутових клопотів в обох вистачало, тож бачилися вони не так часто, як би хотілося. Пороте кожна така зустріч перетворювалася для чоловіка на феєричну казку, де він буквально купався в чарах Наталі. Вона стала тою єдиною жінкою, від одної усмішки якої він втрачав розум.
Родичі та близькі друзі неодноразово натякали Андрієві своїми порадами, щоб не робив дурниць. Мовляв, у них така різниця у віці та й що він про неї знає… Частково в цих застереженнях був сенс. Чоловік справді був старшим за жінку більш ніж на десять років, і значна частина її біографії для нього залишалася невідомою. Та хіба це так важливо, коли ти безмежно закоханий і твоє серце солодко щемить уже від того, що вона поряд, а кров починає закипати в жилах, коли ваші губи з’єднуються в пристрасному, палкому поцілунку.
Андрій не зважив на поради зі сторони і потім ніколи не шкодував про це своє рішення. Наталя виявилася люблячою дружиною, а згодом і чудовою матір’ю. Вона була вправною господинею, завше дбала про нього та їхню доньку, зуміла створити вдома справжнє сімейне гніздечко, де панували любов, злагода та щастя. Звісно, не обходилося і без незначних непорозумінь та дріб’язкових суперечок, але в якого подружжя їх не буває?
Щоправда, шалені почуття, які чоловік відчував до коханої жінки, мали і свій негативний бік. Називався він заздрощі. Зародилися вони в душі Андрія ще на весільній вечірці, коли він зловив кілька масних поглядів, якими один з гостей обмацував його Наталю. Відтоді цей огидний черв’ячок час від часу починав ворушитися в глибинах свідомості чоловіка, отруюючи його настрій негативними емоціями, безпідставними підозрами та даремними сумнівами.
Начебто вагомих причин хвилюватися в Андрія не було, адже Наталя до останнього не давала причин не вірити їй. Вона вміла дати відкоша будь-якому нахабі, одним лиш крижаним поглядом зупиняючи нав’язливі компліменти чи недоречний флірт на свою адресу. Всі знайомі чоловіки про це добре знали, тож ніхто навіть і не намагався перетнути межі пристойності. Андрій теж знав про неприступність дружини, однак… Різниця у віці між ними що не рік ставала все помітнішою. Наталя і досі залишалася неймовірною красунею, а він уже майже старигань, який обзавівся чималим черевцем та посивілим волоссям.
Ревнощі, що терзали душу чоловіка, чимось нагадували вогник свічки. Здебільшого, коли не було ніяких підстав, цей вогник ледь жеврів. Коли з’являлася хоч найменша причина, зазвичай надумана, він злегка спалахував. Однак, незважаючи ні на що, нав’язлива підозрілість та нездоланні побоювання ніколи не полишали його. Андрій тримав усе в собі й ніколи навіть словом не проговорився про те, що не дає йому спокою вже стільки літ. Розумів: це його психічні недоліки, які він сам має утримувати в покорі, щоб не наробити лиха в сім’ї. Тривалий час це вдавалося, але події останніх днів перевернули все догори дриґом.
Розпочалося все це кілька днів тому, коли Андрій зауважив переміни в поведінці своєї дружини. Наталя стала надто стурбованою, неуважною і знервованою. В кутиках її очей з’явилася ледь помітна сітка зморщок, яких там не було раніше. На всі розпитування чоловіка жінка відповідала коротко й однозначно. Такі обставини знову розпалили полум’я підозр у серці чоловіка. І воно розгорялося все більше й більше, адже дружину тепер годі було впізнати.
Позавчора він зважився на нечуване. Поки Наталя приймала душ, чоловік крадькома поцупив її телефон і почав вивчати переписку. Те, що Андрій там знайшов, підтвердило всі його побоювання. Серед збережених повідомлень було одне, яке гострим ножем різонуло серце чоловіка. В ньому невідомий абонент призначав зустріч Наталі в кав’ярні, розташованій неподалік її місця роботи. Побачення мало відбутися сьогодні, і Андрій на власні очі переконався, що воно відбулося.
* * *
Ранок у подружжя минув практично без слів. Нашвидкуруч поснідавши, пара вирушила на роботу. Вже виходячи з під’їзду, Андрій Ігорьович поцікавився у своєї благовірної:
– Заїдеш на вокзал по Лесю, щоб вона самотужки не добиралася додому?
– На жаль, не зможу, – пробурмотіла Наталя, потупивши погляд. – Справи. Якщо маєш змогу, заскоч сам або я попрошу когось.
«Ще б пак, справи в неї, – іронічно хмикнув подумки чоловік. – Не інакше, як знову попреться на побачення до того хлопчака в пікселі».
– Не треба нікому телефонувати, – вголос відповів Андрій Ігорьович. – У мене якраз тоді буде невеличка перерва, то сам заїду.
На цьому й розбіглися.
Перша половина дня пролетіла для чоловіка мов у тумані. Він машинально залагоджував справи кампанії, однак думками був далеко. Насправді єдине, що зараз турбувало Андрія, то це як йому вчинити. У тому, що дружина підступно зраджує його, вже не було ні найменших сумнівів. Але що з тим знанням робити і як він може протистояти молодому та красивому коханцеві? Не викликати ж його на дуель, та й силою Наталі, мабуть, і не втримаєш…
Так нічого й не придумавши, чоловік після обіду вирушив на вокзал по доньку. Леся заскочила до прохолодного салону зі швидкістю вивірки й відразу життєрадісно защебетала, ділячись враженнями від екскурсії. І тут у голові Андрія Ігорьовича виникла блискуча ідея. Хто, як не рідна донька, зможе привести до тями нерозважливу матір від її негідної поведінки. Тож коли дівчинка запитала, куди вони їдуть, мило всміхнувшись, відповів:
– Та заскочимо в одну кав’ярню. Такої спекотної днини не завадить охолодитися морозивом. Ти не проти?
Леся лиш згідливо кивнула головою, не припиняючи розповідати про свою поїздку.
Розрахунок Андрія Ігорьовича виявився правильним. Він ще не встиг допити свою пляшку ситра, а дівчинка тільки-но взялася до другої порції морозива, як у кав’ярні в компанії молодого військового з’явилася Наталя. Побачивши чоловіка з донькою, жінка пополотніла і, здавалося, хотіла швидко вислизнути надвір, однак було вже пізно. Леся помітила матір і, зірвавшись зі свого місця, з радісним криком кинулася в її обійми.
Коли вони втрьох підійшли до чоловіка, той не стримався від ущипливого запитання:
– Наталю, може, представиш нам свого супутника?
– Залюбки, – відповіла жінка, сумно всміхнувшись. – Знайомся, Лесю, це твій старший брат Олександр.
* * *
Непроста розмова у подружжя затягнулася до глибокої ночі. В кав’ярні вони пробули недовго. Практично відразу після знайомства хлопець, пославшись на справи, залишив їх. За лічені хвилини настала черга й доньки, яка побігла хизуватися перед своїми подружками братом-військовим. Тільки тоді Андрій зажадав пояснень, а Наталя відповіла, що готова розповісти все, але зробить це, вдома. Чоловік не заперечував, і незабаром вони опинилися у своєму помешканні.
Цього разу недопиту пляшку кальвадосу взяла Наталя. Наливши два келихи, вона простягнула один чоловікові зі словами:
– Візьми, трохи алкоголю нам знадобиться…
Андрій Ігорьович слухняно взяв келих, однак тільки пригубив трішки його вміст, бо хотів мати ясний розум під час розмови. Буревій ревнощів уже вщухнув у серці чоловіка, тепер його замінив вихор запитань.
– То, може, нарешті поясниш, що тут, до дідька, відбувається? – не стримавшись, почав першим Андрій. – Звідки взявся той хлопець, якого ти називаєш своїм сином?
– Він з мого минулого, про яке я тобі ніколи не розповідала, – промовила Наталя і одним ковтком випила пів келиха золотистого напою.
– Чому? – коротко запитав чоловік.
– Бо було соромно зізнаватися в помилках моєї юності. У ті часи я була молода, нерозважлива і надто наївна та довірлива. В неповних вісімнадцять, навчаючись в університеті, мала необережність захопитися одним хлопцем. Тоді мені видавалося, що це кохання всього мого життя, насправді ж виявилося лише скороминучим зв’язком, що мав свої наслідки. Я завагітніла, та зрозуміла це вже після нашого розставання, коли він покинув мене і робити аборт було запізно. Ці місяці мені важко згадувати, бо це було справжнім пеклом. Я приховувала від усіх свій стан, тож довелося покинути навчання й брехати батькам, що університет посилає мене на пів року стажуватися за кордоном. Сама ж тулилася в кімнатці гуртожитку, якою поступилася одна вірна подруга. Про подальше майбутнє намагалася не думати, бо не мала ані найменшого уявлення, що робитиму з новонародженим немовлям на руках без власного житла і коштів на проживання.
– А що заважало розповісти все батькам і звернутися до них по допомогу? – не втерпів Андрій Ігорьович.
– Ех, не знав ти мого батька, – гірко всміхнулася Наталя і спорожнила свій келих. – Він був справжнім деспотом і заради репутації родини не пожалів би й рідної доньки. Навіть найменший розголос у селі, що я народила байстрюка, означав, що дорога туди мені буде закрита назавше. Моя мама була слабовільною людиною, тому хоч не хоч, а скорилася б з його рішенням. Тож я боялася навіть словом заїкнутися про помилку, яку зробила, а не те щоб просити про якусь допомогу від них.
– І як ти виплуталася з цієї непростої ситуації і куди поділа дитину?
– Мені допоміг щасливий випадок, якщо до того, що потім сталося, можна використати слово «щастя». Моя вагітність минала доволі складно, доводилося часто відвідувати гінеколога. Ось там, чекаючи на прийом до лікаря, я й познайомилася з однією чудовою жіночкою. Якось ми розговорилися, і вона розповіла мені свою історію. Розказала, що давно вже мріє про дитину, та через здоров’я якось не виходить і всі спроби досі закінчувалися викиднями. Ось і тепер вона дуже хвилюється, щоб знову не трапилося чогось лихого.
Так склалося, що долею нам судилося потрапити в пологовий будинок в один і той самий час. Я привела на світ здорового малюка, а от у моєї знайомої все закінчилося дуже погано й дитина у неї народилася мертвою. Біль, відчай, сльози… Вже не знаю, як серед цієї веремії горя в неї народилася ця ідея. Приятелька, яка знала про моє непросте становище, запропонувала віддати їй мого хлопчика. Спершу я вирішила, що вона з’їхала з глузду від емоційного потрясіння, та, трохи подумавши, зрозуміла, наскільки раціональними є її доводи. Адже що я могла дати цій крихітці, окрім поневірянь та злиднів? А там, у новій сім’ї, мій син отримає батьківську любов, сімейний затишок та добробут.
Звісно, тепер, я б ніколи не пішла на такий вчинок, а тоді… Загнана в кут життєвими обставинами, була вимушена дати згоду. Далі все було справою техніки. Чоловікові приятельки вдалося підкупити персонал лікарні, і в медичній документації змінили деякі записи. У підсумку виходило так, що я народила мертву дитину, а моя приятелька, навпаки, здорового малюка. Пологовий будинок ми залишали кожна зі своїми, як то кажуть, інтересами. Для мене знову відкривалося вільне, безтурботне життя, вона отримала те, чого так сильно бажала.
– І що, ти більше ніколи не намагалася побачити свого сина? – запитав Андрій Ігорьович, ошелешений зізнанням дружини.
– На перших порах ні, бо я взялася облаштовувати власне життя. Потрібно було поновити заочне навчання в університеті, влаштуватися на роботу, знайти постійне житло. Потім було бажання хоча б дізнатися, як він там, але на заваді стала одна серйозна перешкода. Сім’я, якій я віддала свою дитину, змінила місце проживання і виїхала в невідомому напрямку. Всі мої спроби розшукати їх виявилися безуспішними.
– Могла б звернутися по допомогу до мене, – дорікнув дружині чоловік. – Я маю певні знайомства серед правоохоронних органів, вони б упоралися з цією справою.
– Звернутися до тебе? – сумно зітхнула Наталя. – І що б я тобі сказала? Як би пояснила той свій вчинок? І як би ти до мене ставився після почутого? Хотів би мати таку за дружину й народжувати спільну дитину? Я боялася, що втрачу тебе, тому мовчала всі ці роки.
– А як ви тепер зустрілися? – перевів тему розмови Андрій Ігорьович, бо розумів, наскільки Наталя має рацію. Він досі був шокований і не мав ані найменшого уявлення, як у них складатимуться стосунки надалі. Чоловік знав: незважаючи ні на що, шалено кохає свою дружину і, мабуть, у майбутньому, зможе сприйняти мотиви її вчинку.
– Олександр сам знайшов мене кілька днів тому. Як це йому вдалося, і гадки не маю. Жартує, що це велика військова таємниця. Зателефонував, назвався моїм сином, запропонував зустрітися. Я, звісно, не могла відмовитися і була надзвичайно щаслива нарешті побачити свою кровинку. Хоч як дивно, юнак не тримає на мене образи, навпаки, сказав, що дуже радий нарешті познайомитися зі справжньою мамою. Мовляв, він тільки нещодавно дізнався про моє існування, тож вирішив неодмінно розшукати мене й за нагоди побачитися. На жаль, відпустка в хлопця закінчується, і завтра він повертається у свою частину на фронт…
* * *
Наступного ранку вони вдвох проводжали парубка на залізничному вокзалі. До відходу потяга залишилося ще кілька хвилин, тож, вибравши зручний момент, Андрій Ігорьович відвів хлопця вбік і стиха промовив:
– Цей-во, ти, коли наступного разу будеш у місті, то неодмінно заходь у гості. Ми ж усе-таки родина і завше будемо раді бачити тебе в нашому помешканні. І якщо буде потрібна якась допомога, не соромся, звертайся.
Чоловік простягнув юнакові свою візитівку і з насмішкуватого зблиску його пронизливо карих очей інтуїтивно відчув, що той ніколи й нічого в них не попросить.
Дякуємо за вашу передплату на ексклюзивні історії онлайн!
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
